ЖЛУ́КТО, ТА,
Жлу́кто, та, с. Родъ кадки, выдолбленной изъ цѣльнаго дерева, какъ улей— безъ дна; служить для бученія бѣлья или полотна. ХС. IV. 55. Жінка приводить його (чорта) до жлукта та й каже: «ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто. Рудч. Ск. І. 56. Ум. Жлу́ктечко.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 487.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ЖМІ́ЛЬ, ЛЯ́, →← ЖЛУ́КТИТИ, КЧУ, ТИШ,